Людські обличчя, мов нажерлися лимонів,
Очі, у котрих сірість, сяють наче фари.
Хоч вже повинен стертим бути сум кордонів...
Повиганяйте із сердець та душ своїх примари.
Вже час прийняти вибір остаточний,
Як бути далі в течії бурхливих, однотонних мас?
Перетворитися в пустельний пил пісочний,
Щоби не бачити зі смаком цитрусу гримас?
За кроком крок, стираючи підошви ледь помітно,
Повільно просуваючись крізь гомін паркових алей...
Там не було обличчя, котре б сяяло привітно,
Там плавали одні лиш тіні, як у театрі, постаті людей.
fuko' ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254410
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2011
автор: fuko`