Дожини, хоча б своїми мізками, що кохаю,
Тебе до безтями, до крику бажаю,
Своє життя не відомо, в безодню кидаю,
Як би ти знав, як я щодня умираю.
Без тебе, без втіхи, без неба,
Без того, чого вже немає, ти мені треба.
А що зробити я нажаль не здогадуюсь,
Непотрибую для себе,знехтуюсь.
Так, що вибач мене за таке відкровення.
Нема і не буду требувати кохання.
А ти скажеш:"Що не вмію почуття виявляти!!!"
Все заїбало і твоє запізнє зізнання....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254443
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2011
автор: Даша Піддубна