Так хочеться тебе не відпускати
ніколи, ніколи, чуєш, - ні!
Так щиро наші руки об'єднати,
залишитись на сам в цій тишині.
Цінити кожну мить твоїх очей
блакитних, незрадливих і ясних.
І стати тою вічністю ночей -
єдиною між поглядів чужих.
Ніхто не роз'єднає двох сердець,
що міцно вже притиснулись навік.
В троянду закохався мов чебрець -
без неї прокидатися не звик...
Не звикла і вона всі дні стрічати
без нього без єдиного, як я.
Та як прожити мить - не сумувати?
Нехай тоді приспить мене земля...
І сотні-тисячі пролинуть років,
прокинуся, щоб знову відчувати
твій погляд, присмак губ твоїх солодких.
Ніколи, чуєш, їх не відпускати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2011
автор: Ліна Біла