Сонце сяє серед саду. Стоїть сама самотою сосна. Сумно! Стільки співу спливає над самотнім Сеймом, а сад Семигор - самітній. Само собою спливають сонячні серпанки серед смерек та сосен. Сам по собі співає соловей. Світ скутаний самоцвітами сонця. Село стоїть у спокої.
Серед селища - садиба Степана Соменка. Се - старий, серйозний столяр. Сім'я сього сердеги складається з семи скакунів: Семена, Сашка, Сомка, Сергія, Степана, Сашка й Світланки. Се - смагляві Соменчата. Стара Соменчиха - сварлива сплітниця. До світанку Скінчила свою сварку з свекрухою й стала серед саду, споглядаючи на стару сосну, схилену до сажу.
" Скільки ще справ! " - скрикнула Соменчиха, стукнувши старого. Сомен схилив свій стомлений стан на сосну й сполохав сича. Страх...
" Скільки сонця й спокою! " - сказав Соменко.
" Скільки спар та сміття скрізь! " - схлипнула Соменчиха, схилившись до своєї свинки - Соньки.
Семена схопили стома та сон, схотілося сала та солонини...
Стомлений Соменко сів за стіл спочити й самовільно схопив його сон. Спогад за спогадом... Сон... Сперечання Соменчихи з Світланкою не стривожили спокій, спав. Снилися сонце, спів солов'я, серпанковий світ, симпатична співрозмовниця.
Се - сон...
А стара сосна стерегла Соменкові сновидіння від сизого сича та спроваджувала спокій у сни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254913
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2011
автор: Леді Анжелі