Повернулась додому рівно опівночі,
роззулась в коридорі,пестячи долонею втомлені ступні...
Плечі зів'яли прислів'ями...
Відлік пішов,серце чекало наступних.
Поряд з ліжком порожні чашки з-під кави...
На дні зсохлась пелюсткою гуща.
Як він там?Мабуть,знову словами лукавить,
та всупереч всім законам фізичним і Божим...
Я без нього не зможу!
Я саме за це кохаю його ще дужче!
Прокинулись зранку поряд...
Моя долоня дихала спокоєм йому на груди...
І,хоча, на дворі був майже грудень-
всередині закипало від щастя море!
Іноді здавалось,що мої подушки треба виносити на балкон
і сушити від тонни гірких,болючих сліз...
Забути минуле...Звісно,слушно.
Але покажіть мені того,хто
це зробити з першого разу зміг...?
Мінорний лад і сп'янілий субтон
між нами чорною кішкою ліг...
Сотні тисяч історій на цих простирадлах,
писаних тілом по черзі...твоїм і моїм
на вустах яскраво-червоних,помадних.
І,навіть,якщо ти останній у світі зрадник...
Я одержимо смачно тебе ними з'їм!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2011
автор: Леона Вишневська