У смиренні ішов...крок за кроком, не мовивши й слова,
Оббиваючи ноги об камінь обману й брехні.
Це була не Його гострим тереном вкрита дорога,
Нею мав іти я, ця стежина судилась мені.
Проте взяв цей тягар тільки сам…ніхто інший крім нього…
На рамена свої положив Він всі наші гріхи.
Я ж Йому не поміг, залишив його зовсім одного,
За цей вчинок пустий, я благаю у Нього: «Прости!»
Моя заздрість, байдужість, захланність і гордість-нестерпні
Розпинають Тебе, прибивають Тебе до Хреста.
Та повіки не буде ціни Твоїй звершеній жертві
До кінця всіх віків і до світу усього кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255109
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2011
автор: Endy