Ти, як завжди, проходиш мимо.
І я тебе не зупинила:
Засоромилась, боялась,
Потім геть тебе б злякалась.
Зиркнув в очі так надмінно
І пішов собі помірно.
В грудях льодовите серце
Постукоче й не озветься,
Бо не зна воно кохання,
Бо розбещене ще зрання.
Твої очі темно-карі
На можуть бачити печалі.
Ти звик до щастя, що минає,
А відтак його не знаєш;
І дощ, що тихо з стріх скрапає,
Лиш дратівливість викликає.
А я б могла тебе навчити
Несамовито так любити,
Радіти сонцю восени,
Химерним образам зими,
І мову квітів розуміти,
Життя сповна своє прожити,
Навчитись вірити й любити.
І днем минулим дорожити.
Сказать тобі це все хотіла.
Мовчала. Очі говорили.
Але пройшов ти знову мимо,
А я чомусь не зупинила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255205
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2011
автор: Конвалія