Буяють яблуні і сливи,
Цвіт опадає на траву,
А я стою така щаслива,
Бо я живу, живу, живу.
Дивлюсь у небо я прозоре,
А думки линуть до коріння.
Колись і тут гуляло горе.
Не просто горе ― божевілля.
Воно жило у кожній хаті,
Морило голодом село.
За що ж народу це розп'яття?
У чім провина тут його?
Їм теж хотілось дуже жити,
Та їх тепер не повернути.
І хоч нічого не змінити,
Про сотні жертв нам не забути.
І болем враз сльоза стікає,
Зриває радощі останні.
А свічка тихо догорає,
Щоб нам радіти на світанні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255278
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2011
автор: Galina Udovychenko