Я озирнулася і побачила, що я не сама в цій темряві. на лавці в сили зла
(Темрява)
не можна залишатися самою. Чомусь тут сидить Хлопчик-з-закоханими очима... Може це лише моя уява. Але відстань між мною і темрявою повільно скорочується, а відстань між мною і світом все збільшується... Може витягнеш мене звідси? Може врятуємося?
- Хто ти?
- я?.. Я не Реальність, бо вона надто жорстока. Я не Мрія, бо вона надто солодка. Я - накладання мрії на реальність. Я - твоє відображення.Я - частинка твоєї душі, а ти - частинка моєї..
- А хто тоді я?
- Ти? Ти це ти, ти це те, заради чого варто було прийти у цей світ і сісти на цю лавку. Ти просто є тою, ким здаєшся. Ти Справжня.
- Ти хочеш сказати, що я - Істина?
- Ні. Істина - це шлях. Ти його пройдеш, а я ні. Я стану ще одним трупом Мрії, яку вбила жорстока Реальність, вистилаючи тобі дорогу.
- Тоді чому ж ти тут?
- Я прийшов ще раз на тебе поглянути.
запотілі скельця окулярів. Очі кольору міді. але ж як можна побачити очі в повній
( безвісті? невідомості? втраченості?)
темряві. Просто закоханий погляд відчувається шкірою. І запах. Запах ментолових цигарок.
на цвинтарі моїх надій
поховані усі спокуси
мільйони нездійснених мрії
маленькі совісті укуси.
на лавці біля мене Хтось
живий сидить. кусає губи.
він вже знайшов свою когось
ну а над ними міста труби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255317
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 21.04.2011
автор: Шалена помаранча Лорна