Небеса очей твоїх …впали,
Як смарагдом, що пече божевілля,
Ми любили, хоча ми знали,
Що кохання то п’янке зілля.
На дорозі ми звели відповідні знаки,
Проте знати я не хочу більше,
Хліб із плоті можете поламати,
Але серце не віддам іншим.
Під хрестом палає у вогні багаття,
Їх багато і собі мати хоче кожен,
Його часточку і його миті щастя,
І нема умовностей у житті, може.
З початку часів: хто ми є і звідки,
Снів багато - всі ідуть до мрії,
Тихо в’януть учорашні квіти,
Неосяжне море вкраденої надії.
Кров стікає, повільно, ногами до чаші,
Нащо правду убили і розіп’яли,
І слова у вічності завмирали наші,
Коли він вмирав - всі мовчали.
До свободи йшли - обирав дорогу,
Нагорода не ставала видима,
Син віддав свою душу Богу,
Відчував що не зберіг - його провина.
Віддаєш багато, віддаєш усього,
Щоб зіграти потім забуті ролі,
В пам’яті залишаться вони, для кого,
Лише те що на роздоріжжі долі.
Ще одного не буде, яке запам’ятаю
Мого життя, я вже не боюся,
Заподіяв смерть щоб вказати ворота раю,
Завтра новим сонцем вам посміхнуся.
22.04.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255420
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.04.2011
автор: КРІПАКОС