Голова опустилася руса
Й ніби чую я голос згори,
Бо ж мені, як для тебе, Ісусе,
Проспівало життя тридцять три.
А ще й досі стою на розпутті
І не в силах до тями прийти,
Вже стомився розшукувать сутнє
Та й не вірю, що зможу знайти.
Зве на суд мене долі Голгофа,
Щось запитує совість мою,
Я ж розгублено плутаюсь в строфах
І надіями мрії кую.
Сірих днів спопеливши лавину
І вершин не спромігшись скорить,
Я вимолюю в Божого Сина
Незвичайну просвітлення мить.
Я її не віддам за дукати -
Пережитого то каяття.
Стану долю нещадно ламати
І у віршах писати життя!
1997р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255756
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2011
автор: Терен