Чотири коні на привіллі,
Копит їх стук аж вглиб сторіч.
Гарцюють, рвуться вдаль до цілі,
Їм день – не день і ніч - не ніч.
Ось білий кінь, на ньому вершник
З вінцем звитяги на чолі,
Та тільки дух тих славних звершень
Якийсь не той на правди тлі.
А другий кінь – червономастий,
Комонник мир бере землі
І кожен третій має впасти
Мов бадилина у ріллі.
А третій кінь – мустанг вороний,
Їздець - безпристрасний вагар,
Що людям їсти хліб боронить,
Скупий бо ниві дався дар.
Четвертий - то коняка чалий.
На нім безокий черепок
І смертоносні причандали -
Меч, голод,мор , кривавий шок.
Земля і мешканці у жаху,
- Кінець, кінець! О Боже наш,
Невже, що світ зійшов на плаху,
Тобі приємний антураж.
І вчувся голос з наднебесся:
- Прийдіть до Агнця і живіть,
І горе вас не доторкнеться,
І рай вам схилить диво – віть!
25.04.11.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255910
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.04.2011
автор: Рідний