Забуду я, можливо, на сьогодні.
Забуду всі ті тисячі років.
Забуду про морські шляхи безодні,
і грудень, що мене колись зігрів...
Я вірила, як ти, що прийде завтра,
що зможу засіяти ясно я.
Шукала я крізь роки щиру правду,
крізь простори і дні календаря.
Ображена, схилилась та упала,
і ноги знов канати обняли.
Життя тяжке, але цього не знала,
і ріки мене глибоко втягли...
Я мучилась і втратила ту віру,
що вдасться тую річку зупинить.
У поступках не мала навіть міри,
але розквітнув час, і ясна мить.
Змогла я, бо повірила у чудо.
І день прекрасний слід запам'ятать,
що вірю я, і вірити я буду.
Світанку стану теплого чекать!
І в щастя це повіре нехай кожен,
і смайл сіяє іскрою в очах.
Іди по світу, знай, що все ти зможеш,
лиш все це не згуби в рожевих снах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256469
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2011
автор: Ліна Біла