-Душа… ПрошУ… не рвися у політ.
Чого від тебе можна ще чекати?
Ми разом провели вже стільки літ…
ПрошУ тебе, вернись в свої пенати.
Я сам дивуюсь твоїм відчуттям.
Як легко ти умієш впізнавати
Її, із слів, чарівне вишиття
Та все ж прошУ, вернись в свої пенати.
Невже Тобі ще хочеться в політ?
Невже Тобі проблем було замало?
Ти розтопила вже на серці лід,
Симфонія весни в тобі заграла.
-Ні. Я не можу лиш у тілі тліти!
Мені не личить у темряві спати!
Я хочу ЖИТИ, хочу ще ГОРІТИ!
ТОНУТИ в морі, у вогні ПАЛАТИ…
-Душа, молЮ, подумай, повернись
Я вже не той що може ще співати
В кінці кінців, будь добра, схаменись
І прошу, повернись в свої пенати.
Я вже не знаю як це пояснить,
Я вже не знаю як тебе спинити…
Повір, хто довго полумям горить,
То може іншу душу спопелити…
-Хіба це гріх, що Нею я живу?
Хіба мене ти посадиш за грати?
Я морем долі парусом пливу.
Колись вернУся на свої пенати….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256584
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2011
автор: Степ