Інтер*єр перевернувся. Швидко перевернувся. Досить плавно, але оперативно. Ти навіть не помічав спочатку, хоча був готовий до того за кілька тижнів, але цих день-два ти майже не помітив, бо твоя кров снувала по венах на два десятки пОділок вище звичного.
Інтер*єр. Ти потрапив у новий вимір. Світ, де панують люстри, павутинки, нерівність поверхні, там є високий поріг та низьке підвіконня.
Спочатку ти нерухомо не знав, як існувати. Ти стараєшся рачки повзати, щоб не тепрли ноги і руки, ти нервово хватаєш пальцями провідок за провідком, ти дихаєш пилом та грибком. Хоча насправді серед люстр і павутинок снує потяг метро через річку, гуляє ранковий холод, звучать анекдоти і слухняно лежать всілякі ящики, целофан і папір. А ще в доповнення - тривожні шорохи в твоїй кишені, та телефонні гудки, а за ними невтішні новини. Одяг подерся і позбирав всю цю геніальну правдиву пилюку.
Згодом ти трошки вирівнявся, але ти ходиш зігнутий і прикриваєш рукою голову. Звів очі доверху, все зверху, таке недосяжне тепер, а тут вся правда. Ти подивився на правду. Ах! - Стільки кришталю ще не видобуто, стільки шовку, як тут , ще в Китаї не вироблено, стільки мудреців ще земля не знала.
Інтер*єр перевернувся. А ти залишився. Чи перевернувся ти, а все так само лишилось навколо тебе. А ти - перевернувся. Головне в такі моменти розуміти, де ти, а де інтер*єр.
Ти вжився. Ти став пластом мікросуспільства. Ти інтегрувався. Ти навіть надибав парочку свідомостей для віддачі вражень, і матимеш потім грам поваги і чужу повернуту потилицю.
А поки що ти заробив тільки дешеву вишуканість в одному кутку, а щиру зацікавленість в сусідньому. Ну і ще одна розкіш - поміряв кілька облич.
Інтер*єр похилився. Сам по собі. Став під кутом 30-40 градусів. Перспетива просто знущалась. Ти знову інстинктивно вчепився пальцями за дріт, ти порізав пальці, різав до тих пір поки не зупинились поїзди, холодні протяги, і не витрусилась пилюка з подертих штанів. І ти таки не помітив, коли це сталось. Коли ти відпустив проводочок, і люстра прийняла вихідне положення, і павутинки теж, і мудреці, і ребриста поверхня, бо таке ж положення прийняв і інтер*єр. Інтер*єр перевернувся.
Знову прийшов час зрозуміти, де ж ти. І хто ти такий. Де інтер*єр, де перспектива, а де ти. А може інтер*єр - це ти? Перевертайся і крутись; тримайся і будь; повзай рачки і збирай пил, а потім підведись і витруси його. Сядь на низьке підвіконня і переступи високий поріг. Падай серед павучків і милуйся їхніми домівками. І тоді маєш всі шанси покататись на поїзді через річку, подихати ранком, сісти по-турецьки на ребристу поверхню. Прогулятись серед паперових ящиків. Розчинитись в товаристві двох глухих кутків. Періодично. Контрольовано. Бо ти - це перспектива с дизайном. Авторським. Ти - інтер*єр. І ти перевернувся. І вісь поворотів наївна, як дитина.
Зараз в тебе залишились той самий грам поваги, і потилиця, чужа і повернута. Потилиця до потилиці, коли очі до очей з іншої сторони. Спина до спини зліва, коли губи до губ справа.
Недарма спогади або мрії заставляють тебе мимоволі підвести очі доверху. Бо минуле і майбутнє насправді там. Завжди, і поруч. Трохи вище за тебе.
Інтер*єр перевернувся. Ти перевернувся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256586
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.04.2011
автор: MsAnark