Харків…моє місто, - місто, що стало рідним.
Ти знаєш усі таємниці, ти знаєш набагато більше, ніж можеш мені сказати, більше, ніж я хотів би почути…
Огортаєш своїми волохатими мужніми лапами смороду - і чітка межа – тут історія, це - тутешність.
Місто контрастів.
Акулячий погляд «Інфініті» задерши носа аристократично поступається на головній синьо#опому «жигульонку». Дитячий сміх змінює кряхтіння багаторічної, як раритетний дуб, бабусі, - спина клюкою. Вітерець від бігу спортсмена, що пише здоров’ям. І поруч у драних штанях літній чоловік харкає кров’ю від туберкульозу.
Запах їжі з ароматизаторами, сила силенна іноземців. Лєнін на фоні закату. Пиво, цигарки, короткі спідниці, мат. Шкаралупи від насіння, запльовані парки. Караоке, повітряні кульки, рози на продажі серед алеї. Відрослі чорні корені волосся білявок, шикарні локони чорнявок. Амбіції вище неба з в’їдливим ароматом дешевої підробки а-ля Франція.
Байкери, велосипедисти, ролери, екстремали.
Культурні виставки, опери, вистави, концерти, творчість, креатив, фотографія, галереї, кіно, клуби.
Місто розвіяної любові, часом скріпленої навічно, пригод, примар, несподіванок, романтики, жахливого болю, зради, непорозуміння та відчаю, в який поринувши одинацько з головою фіг очуняєшся або плюнеш і розітреш на морді у нахаби, діставши свій план на подальший розвиток і почавши зачитувати вголос.
Лай#о, в яке вступав неодноразово, ти відмив від себе. Без захисту на руках, та і запаху нема вже. Ти зробив висновки, відчепив від себе тих, хто висмоктував кишки і дав їм під зад. Але звідки ті сили та невразливість?
Ти міняв шкіру, вилазив з неї із свербінням, новий, дещо незнайомий, відшліфований, як те зерно, що вислизнуло з партії єдинодумців, і проросло в землі; не потрапив до каструлі з кип’ятком, не був з’їденим у вигляд гарніру.
Вулицями часом ходило твоє взуття, бо тіло було невагомим і думки в інших вимірах – ти ріс внутрішньо і корені ненаситно в’їдалися глибоко в землю.
Човгають, не піднімаючи стоп від землі тіні людей з уявними кайданами. А на дворі весна – хоч пізня, некваплива, та очікувана. Та очі в тебе горять, ти не бачиш того, чого не хочеш бачити.
Ти любиш Харків. Запиши мене у пам’яті, сьогоднішнього, прекрасного, молодого. Я віддаю тобі своє серце.
Дорослішим буде знати мене інше місто. Ти знав усе напред.
І слід в історії буде значно більшим, ніж здобуток пластмасових роботів - статистика комах, яких вони прибили чи розчавили за все своє життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256611
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 28.04.2011
автор: Free_Lynx