Без надії кожен день я прокидаюсь.
Встало сонце й розбудило всіх людей.
Тільки я це сонце досі ще шукаю,
сам на сам я залишаюся з душей...
Виливаються з душі моєї вірші,
наче зорі, так з'являються слова.
І чому мої слова від когось гірші?
"Вони гірші!", - так говорять всі зі зла...
Та чому мене ніхто не розуміє?
В цій поезія - сердешна глибина.
Хто наважиться, хто схоче і зуміє
зрозуміти, що себе згубила я.
Всім потрібні зараз радісні картини
про природу, про красу, про майбуття.
Але тільки про печалі ті єдині
мені досі ще не має забуття...
Під замовлення не кожен так напише.
Пишуть тільки за покликанням душі.
І хто проти мене, - я прошу Вас, тихше!
Мене киньте, - своїм ідолам служіть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256660
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.04.2011
автор: Ліна Біла