На мене, мов сторож, очима він хижо так глипав,
Професор на пенсії, може, майор у відставці,
Помежи мензурками кисло-солодкими нипав,
Шприци із ферментами порозставлявши на лавці.
А я усміхався, мов котик, від вуха до вуха,
Годину чи дві, може, й три, як укольчик подіє,
Тоді витирав собі усмішку з рота насухо -
І йшов жити далі, як жив, у сумній безнадії.
За що познущався жорстоко й безжалісно автор,
Нащо без усмішки родив і пустив на світ білий,
Попався б мені він колись, той мій названий тато –
Натовк би йому я добряче у пику на тілі.
* Котик - чеширський.
29.04.2011 р.
** Внаслідок негативного сприйняття пародії автором пародійованого твору я видалив посилання на його твір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256688
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 29.04.2011
автор: Le Magnifique