Яке приємне відчуття, коли ти лягаєш на щойно зорану, вологу землю і вдихаєш на повні легені цей неймовірно п’янкий та прохолодний аромат від якого йде обертом голова. Розплющивши свої очі, ти бачиш перед собою блакитну безодню таємниць людського буття. Стаєш на коліна, береш в руки вологу землю і цілуючи її, гортаєш перед очима сторінки історії українського народу.
Земля пахне кривавим, робочим потом та жіночими слізьми, від яких на чорних губах відчувається терпкий і солонуватий присмак. Вона просякнута мільйонами життів українського народу.
Висипаючи із рук чорнозем, ти припадаєш вухом до землі і чуєш стогін, крик, ридання та молитви підземного життя. Це ті, що загинули у 30-40 роки. Піднявши свій погляд до небес, ти починаєш відчувати, як твоє серце обливається кров’ю і жалем до шматка цієї зґвалтованої землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256892
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2011
автор: Квітка полонини