Міняю сум’яття вузькі тротуари
на метри квадратні міської юрби.
Вже травень складає свої мемуари
з легенд весняної терпкої води
(читаються легко –
верлібри ще в моді,
зимове бароко сховаймо до скринь).
Хтось знову заручник
чужої погоди,
все знову по колу:
від снів до судин.
А світ,
мов із писанки списана сварга, –
такий неймовірно-прозоро-простий,
бо пахне бузком.
Тільки паркова арка
наївно торкає чолом висоти,
щоб падали зорі –
почуті молитви,
щоб площі під них підставляли хребти,
весняному небу –
ще довго горіти,
галерам –
ще вічність по колу пливти
із вчора у завтра,
із завтра – у вчора…
Як Альфи Центавра тривожний світляк
на сьомому небі
ще знає про мене,
то значить –
забудьмо про nota і bene,
а значить –
усе відбулось саме так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257063
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2011
автор: Strannic