На землю опустилася гроза
Вогненні списи застромила в тіло
У висях тужно десь загуркотіло
По тілу покотилася сльоза…
У хвилях вітру гнулося гіллЯ
Потоки сліз стікалися рікою
А вітер зачіпав усіх рукою,
Для нього буря наче весіллЯ.
На цій картині була дивинА -
Могутній дуб тримався величаво
Під свої крони взяв берізку-паву
У затишку сховалася вона.
Люблю грозу, повірте, повсякчас,
Як тільки шиб торкаються сльозинки -
Пора натхнення, мрій та відпочинку…
Балкон, блокнотик з думкою про Вас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257385
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2011
автор: Степ