Никому я о тебе не говорила,
кроме сердца и души, но никому...
В день весенний так тебя я полюбила
между жизнью, что бежала все во тьму...
Как тогда-же мне хотелося все бросить
одиночеству, бескрылой тишине.
И прощальною, что вызывает слезы
полететь-бы в полуночи, в полудни.
И бросаясь в глубину бездонной ямы,
не разбилась вовсе я. Стою жива...
Будто кто-то отводил меня руками, -
из границы обернулась и пошла.
Пред раскрытыми глазами ты стоял,
мои губы целовал безумно нежно.
И впервые дал почувствовать, узнал,
что влюбилась в эту жизнь, эту мятежность!
Каждый день теперь живу, будто последний,
словно в руки не вернется мне весна...
И любовь не улетит твоя бесследно,
не печалюсь, и не нужны нам слова!
******************************************
Нікому я про тебе не казала.
Нікому, окрім серця та душі.
В весняний день тебе я вподобала
між смертю та життям, що на межі...
Тоді ж бо все хотілося покинуть
безкрилій, одинокій самоті.
І піснею прощальною полинуть
в прозорі напівночі, напівдні...
Кидаючись знедолено в провалля,
я зовсім не розбилась, я жива.
Неначе хтось гукав мене у далі, -
з межі я повернулась і пішла...
Розплющила я очі - ти зі мною,
так ніжно цілував мої вуста!
І вперше відчувать себе живою...
Навчив мене цінить своє життя!
Я кожен день живу, немов останній,
неначе не повернеться весна...
Моє життя - то є твоє кохання!
Ні пари з вуст, - я більше не сумна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257399
Рубрика: Лирика
дата надходження 03.05.2011
автор: Ліна Біла