Як багато не сказала їм весна,
подуваючи вітрець свій на могилі,
лоскотавши зеленаві трави-хвилі.
Зігрівали душу пісні солов'я.
Розкотилася доріжка чарівна, -
маків цвіт пустив під ноги феєрверки.
І шумить в долині чистеє озерко.,
біля нього притулилася верба.
Підхопивши весни-зіроньки мотиви,
разом з озером заграють піснярі.
Тихим щемом пом'януть синів війни,
що не встигли дарувать ясям жоржини...
Спочивають вже давно на самотині,
чи у полі, у містах, чи на селі,
а, можливо, вони білі журавлі,
що надовго залишились на чужбині...
Доки зорі освіщають ясний путь,
доки Сонцю ще далеко допізна.
Хай відчує двадцять першого весна,
що герої вічно в памяті живуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258128
Рубрика: Вірші до Свят
дата надходження 07.05.2011
автор: Ліна Біла