Чого являєшся ві сні, Франкова музо?
Чому я плачу, коли навколо життя?
Чому від тебе не відтяти свої узи,
чому не можу я напитись смерть-зілля?
Холодна кава набридає тишині,
та опікає чорним кольором уста...
І мої сльози на папері тім однім,
неначе берег, що чекає корабля.
Пуста кімната - замуровані вірші...
Вже цілий тиждень не писав про твої очі,
неначе вирвав хтось два клаптика душі -
один спалив, а другий мучить мої ночі.
Чому ж далека ти, холодна, моя зоре?
Хіба ж не я хотів з тобою назавжди...
Мовчить струна,а на папері ціле море...
Франкова муза захотіла самоти.
Писав поет, пишу і я про дно студенне
твоїх очей ясних, веселих і сумних...
То як в поета не обернешся до мене,
але найкраща ти зі всіх прожитих лих...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258209
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2011
автор: Ліна Біла