Сором`язливо грає дощ, збивається із ритму…
Читає вітер за вікном сумну свою молитву.
Тремтять в зажурений очах минулі буйні весни,
Із рук втікає синій птах, і рветься в піднебесся…
«Візьми мене з собою ввись!» - душа його благала,
Та мрія, що цвіла колись, тепер чимдуж втікала…
Пір`їну скинула одну… на пам'ять… синю-синю…
І у свою палку весну полинула красиво…
А за вікном шумлять дощі… Осінній бал вирує.
Не клич назад, і не моли того, хто вже не чує…
Колись не синій – золотий – до тебе птах поспіє,
Пройдуть дощі, пройде печаль… здійсниться щастя мрія!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258287
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2011
автор: Лілія Ніколаєнко