Я дивився, як хлопчик маленький
Рвав бузок і носив на могили.
Не було з ним ні татка, ні неньки,
Був лише ветеран – йшов безсило.
І на очі сльоза накотилась
В тих, хто бачив цю сцену ранкову.
В голові щось раптово змінилось,
Пригадались окопи і схрони.
Я пишаюся тим, що внучата,
Навіть правнуки, йдуть до могили.
Ми стаємо душею багатші,
Наша пам'ять примножує сили.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ І СЛАВА ТИМ, ХТО ДАВ НАМ ЗМОГУ СЬОГОДНІ ЖИТИ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258510
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2011
автор: Віталій Назарук