Усі її серця б'ються,як порцелянове блюдце,
залите імбирним чаєм.
Лейтмотиви на шиї тримають хребет і фіксують
поставу.
Вона скоро прийме буддизм,загортатиме душу в
помаранчеве сарі,вона скоро поїде назавжди в Тібет,
а ти ще досі пам'ятаєш як пахне її волосся.Фото,де ви удвох
на поличку поряд з ліжком ставиш.
Щось міцне,наче спирт, тримає зсередини.
Бо скільки б ти не вештався,не рвав серветки за столиком,де ви
раніше часто грілись одне одним,
щоб заспокоїти нерви...Всеодно ти наврядче її повернеш.
Ти тепер засинатимеш сам і дуже часто голодним.
Вона надто багато палить,
не їсть м'яса,почала писати,
може, колись він побачить на прилавку її книжку.
Докори сумління,на диво,не мучать.
Проте,час від часу вона цілує нишком безіменний палець,
на якому раніше була обручка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259942
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.05.2011
автор: Леона Вишневська