Ми живемо один раз у столітті, нащо мріяти? Все на повну.
Вже вона нам диктує хто рідний і на корм не показує бідний.
Так є шум, є пильні відбитки, та в сталевих нерви потужні,
На руках всі лінії стерті вони тільки нам голову зводять.
Ось настала невірна причина. Є одна, а за нею ще стільки.
Предки стали руїнами часу. Це хвороба, мікроба керує.
А не молись ідолу страху, це земля помінялась містами.
Половина піддалася злому і співає хоробрим по слову.
Ліжко й лампа холодна над нами, гостре плавно розводить руками.
Голова для людини не тіло, розважаються з ним металеві.
Довша пам'ять, пам'ять за меншу. Амнезія поставила крапку.
Відбирає останні хвилини, проти нерви і воля на волю.
По наказу хворий не хворий. Продають свої по фігурі.
Все дорожче за їх мертві душі, вже могила стоїть на порозі.
Де ти брат дай мені руку, де людина з білим волоссям.
Вона справжня є руки і ноги, і де серце щось чоловіче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260112
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2011
автор: Максим Жембровський