Львів палає у вогні,
І видно це усій Європі,
Наяву, а не ві сні,
Дим і попіл застеляють очі
Я хотів повернутись уже
декілька зим,
А діставшися додому
застав лиш попіл, смуток та дим.
Я іду і не вірю власним очам,
А ідучи, підкорився
печальним думкам.
Я іду крізь місто,
де дим мов туман,
І чи то можна уявити
мій душевний стан?
Посеред дороги
сидить дівчина,
Вона ридає над трупом
молодшого сина,
На землю струмками її
сльози течуть,
Цю картину неможливо
забуть.
Крізь крик і людей,
Я прямую додому,
І щоб не відчувати цей страх,
Ввігнав свій розум в кому,
Щоб не бачити спалених тіл,-
я благав, щоб цей образ зник -
А цей запах - він всюди,
Під шкіру і одяг ,він ,здавалось, проник.
А діставшись нарешті до дому сім'ї,
Плачучи з болю, я зрозумів - у вогні,
Весь Львів у вогні,
Я не виберусь звідси -
тут мій кінець,
І нехай завтрішній вітер
розвіє мій попілець,
По світу, над морем,
Над горою, в ліси,
Мене часточка й Львова
по всій буде Землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260229
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2011
автор: Даниїл Рістор