Щоб побачити як прокидається сонце мені не обов'язково треба було вставати вночі і лізти на того коня,не відчуваючи свого
тіла,цей світанок...я могла його зустріти під ковдрою і не вдосвіта,а в годин так хоч дев'ять,та той схід мав якесь
значення для мого чоловіка,отож тієї ночі,бо то була саме ніч,ніякий не ранок,ми вирушили до озера,на півдорозі Орест
зупинився і запригнув до мене,щоб я не впала,хоча жінок порівнюють з кицьками,які бачать в темноті,до мене це не мало
ніякого відношення,та якщо й прийшлось порівняти з кицькою,то мабуть з сліпою,окрім великої золотої тарілі на небі я
нічого не бачила,зовсім нічого,напівсонна я прислуховувалась до кроків чорнобривчика і молилась,щоб він не зачипився
за корягу,ми зупинились на пагорбі,чоловік розстелив ковдру,зняв мене і відпустив коней,говорити я не могла,тому мовчки
подивлялась на нього,він теж мовчав.Потім він посадив мене як маленьку дівчинку на ковдру і сів біля мене,та моя голова
без всіляких думок про захід і схід впала назад,тоді Орест посадив мене до себе на коліна і почав цілувати,це допомагає
мені прокинутись,та сьогодні...я була незібрана,ще й до всього мене бентежило це повітря,холодне,свіже як м'ята,врізалось
горло,ще й до того не питаючи дозволу лізло мені під одяг,я почала озиратись навкруги,о,це цілунки,це вони почали
проганяти той холод від мене,озеро,нарешті я побачила озеро,воно було схоже на мене,йому так хотілось поспати під ковдрою,
мені стало жаль його,отак би спало все життя і ніхто не турбував би його,та скоро,дуже скоро перші промені скинуть з нього
те простирадло і тоді...Яка тиша,таке враження,що у цьому лісі нікого окрім нас нема,а може вони чекають цілунків коханих?
Чи вони звикли прокидатись без них,а просто притихли чекаючи того світанку?
-Діано,прошепотів Орест,після цього цілунку зійде сонце,запам'ятай його,надовго запам'ятай,і цей перший цілунок принесе
нам нове життя,нові бажання,нові мрії,він стане зародком у наших серцях і ми знову закохаємось,закохаємось на все життя,
ось,моя рука у твоїй,чи навпаки,це не має ніякого значення,це неважливо,важливо те,що ми разом,тут на цьому озері серед
лісу,в якому через мить заспівають пташки,зараз все прокинеться для тебе,бо все прекрасне на цій землі це для тебе,і сонце,
поглянь,воно сходить,теж для тебе,поглянь,яка краса навкруги,таку красу не можна описати словами,її можна лише побачити і
відчути,ти маєш відчути,відчуваєш?я лину до тебе,до твого серденька першим променем,я хочу зігріти тебе,запалити,а ще
я хочу,щоб ти була щаслива,і якщо ти не народиш мені сина,пам'ятай,я буду завжди поруч,завжди,я буду тебе любити більше
і більше,бо ніяка краса,навіть сонце не зрівняється з твоєю красою,моя кохана Діано.Він цілував мої сльози,тоді той схід,
те сонце запалило сорочку мого чоловіка і він почав загорятись,те полум'я було усюди,в його вустах,очах,у тілі,а ще він
запалив мене,тому я палаю,тому,всюди де я ступаю я залишаю гарячі кроки,та я не про це,він дарував мені свій вогонь,
наші руки сплітались і танцювали у вогні,а навкруги все оживало,все,природа прокинулась,а ми танцювали,не знаю хто і що
в такі моменти керує мозком,тілом і душею,та вони стають одним цілим,у тому танці ми звільнялись від одягу,мов від
чогось непотрібного,що заважало рухатись вільно,дихати,любити,у ті хвилини,я починала розуміти,що все те,що було до цього
у моєму житті не має ніякого сенсу,на тому озері під той схід поруч з коханою людиною помирала Діана,та Діана,що вчора
жила для себе,для свого тіла,насолоджуючись коханням свого чоловіка,яка вважала,що живе заради нього,та це було не так
вона любила,вона була закохана у свою ж любов,та сьогодні,сьогодні народжувалась інша,інша Діана,яка віддасть свою любов
у його руки,вона віддасть йому себе повністю,з шпильками і без.
Боже! Навчи мене кохати! Навчи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260338
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2011
автор: Ольга Ратинська