Занадто слів,
не підхоплених обрієм,
Забагато іронії в погляді…
Полиш мене
у вишневому цвіті
заходу.
Серце крається
краєм,
прірвою
Під величним маревом
дерева
мрійного
Ми скидались тополями ясними,
А лишились: ти – хмелем, я –
ясенем.
Місяць дивиться,
чулиться
подумки;
Зорі стелять під ковдрами подушки;
Ніч дивується світлу віконному…
Ти лишилась: над небом,
над дзвонами.
12.04.2011, 19:48
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260508
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2011
автор: Александр Стадник