Розриваюся я між двома потойбіччями,
В атмосфері лечу неприкаяно, тихо і стримано.
Хочу в небо... Чомусь не впускає до вічності -
Образ мій не такий, як у ангела з білими крилами.
Між земним і небесним витаю примарою,
І безсоння важке обіймає свідомість тривогою.
Манить небо мене незбагненними чарами,
Але шлях мій у рай заблудився земними дорогами.
Певно, спинюся я в атмосфері запиленій,
Десь заклинить душа між землею і сивими хмарами.
Чи чекатиме хтось там на небі?.. Затримаюсь...
Бо розпилене серце, украдене в небі примарами.
В акварелі небесній картини малюються,
Та слізьми розмиваються… Посмішки падають зорями…
Хочу в небо… Мотив неземний мені чується,
Крик орлиний в душі… Із вітрами на рівних говорю я…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260606
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.05.2011
автор: Лілія Ніколаєнко