Ненарікаючи, кохаю безупинно.
Хоч ти не віриш, що в полоні всі думки.
А ти ж все кажеш, що любов ця швидкоплинна,
вона так схожа на весняний шал ріки.
Та я услід тобі, услід тобі змовчу...
Ти знову підеш, обіймаючи її.
Які слова мої жагучі! Не кричу...
Бо знову в серце вжалять ікла той змії.
Все ніби добре, тільки спати не дають
зміїні очі, що собі вже перейняв.
А я люблю, ненарікаючи люблю!
Про це ти знаєш, всі годиноньки ти знав...
Та все ж ніколи не відчуєш болю ран,
не заживляють їх ні трави, ні зілля.
Ти не кохаєш, хоч і ходиш вже не сам.
Вже вподобав зламати другеє життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260630
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2011
автор: Ліна Біла