вона сиділа і зривала пелюстки з ромашки,
ні, не гадала: "любить" він чи "ні"...
мені здалося душу оголяла,
вагалася стрибнути вниз чи ні...
вона сиділа на краєчку скелі
й так боязко зривала пелюстки.
їй так хотілось знову стать чиєюсь,
щоб не стояти перед вибором таким.
а там внизу, її чекала вічність.
до неї залишивсь лиш ангела політ...
але, нажаль, вона не зможе полетіти,
бо крила поламав коханій ти...
пелюсточка остання і останнє слово...
піднялася на ноги й усміхнулася вона,
раділа, бо їй життя подарувала доля,
але раптово закрутилась голова...
упала вниз, а у руці ромашка,
та квітка, що їй довірила життя...
на ній залишилась пелюсточка остання,
та від падіння вона її не вберегла...
не треба вірити у випадковість,
не можна грати зі своїм життям,
чекать не треба подарунків долі,
потрібно берегти себе від зла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260707
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2011
автор: Хрустік