-Діано,ти що спиш?-Ні,не сплю,-Сьогодні нас запросили на гостину,тут недалеко,у мого знайомого день народження,треба його привітати.-Добре,а що ми йому
подаруємо?-Не хвилюйся,він не має потреби у подарунках,головніше увага,у нас є м'ясо?-Ти хочеш подарувати йому м'ясо?
-М'ясо потрібно для шашлику.-Тоді ходімо додому,будемо маринувати той шашлик,а я сьогодні хотіла спекти тобі пиріг.-Не
сьогодні,сьогодні у нас буде вихідний.-Добре,я не проти.Поки маринувалось м'ясо ми годували птахів,маленькі пташенятка
трохи підросли,сьогодні вони видались мені дуже гарненькими,я більш не сердилась на них,-Коли вони виростуть ми віддамо їх
коли я купував цих птахів довелось підписати домовленність,в якій велось про нову пару,яку треба буде повернути через
деякий час,та тут тихо,вони скоро окрепнуть,ходімо збиратись,час не стоїть на місці.Я одягла сукню і взула шпилечки,
-Я готова,поїхали?Дорога до знайомого виявилась недовгою,це місце не можна було назвати селом,ані церкви,ані магазинчику,
це було схоже на хутір,хата стояла на пагорбі і здавалась намальованою,нас зустрічали так тепло ніби ми були близькими
родичами,дідусь з впалими очима обіймав Ореста мов рідного сина,а мені поцілував ручку,оце виховання,навіть на хуторі
цілують ручки,чого не зустрінеш у місті,бабуся оглянула мене так,мов приїхала онука-Боже,Оресте,яка вона бліда і куди
це вона так вирядилась,у нас тут нема театру,одні актори,помітивши як я засоромилась,вона додала-але гарненька і дуже мила,
я аж засяяла-і посмішка,вона гарна.Той день був незабутній,такий рідний і теплий,що я досі його пам'ятаю,у хаті пахло
пирогами,пройшовши через одну кімнату посеред хати висіла колиска.-Колиска!?-З нами живе онука,ми вже маємо правнука,
йому всього п'ять місяців,зараз вона прийде,десь побігла у справі,через хвилин десять прибігла онука,така швидка-О,ви вже
тут?як доїхали?-Добре,дякую.-У містімабуть скажена спека,вам подобається у нас?-Так,подобається.Вона поклала хлопчика у
люльку-Поколисайте його будь-ласка,я допоможу бабусі.Я вмію справлятись з дітками,та трішки старшими,а з таким маленьким,
це було вперше,я стала біля нього і легенько люляла-Ви йому поспівайте,він любить коли йому співають,та я зовсім не знала,
що йому співати,та й не вміла я виспівувати пісень,хлочкику не подобалось моє мовчання,тоді я згадала пісеньку з дитинства
про котика,йому справді подобалось,та недовго,бо вже скоро він почав вередувати,тоді я взяла його за ручку,малесеньку,
пухкеньку,та це не допомогло,-Можете взяти його на руки.-Господи,це якесь випробування,взяти на руки хлопчика,як його
брати,я не дихала,у мене вийшло,так,на руках він не вередував,він заглядав мені у вічі і посміхався,мені стало так добре,
я теж йому всміхнулась,він дуже милий,від нього пахло материнським молочком,у тій кімнаті я шукала дзеркало,та там його
не було,в цей час до кімнати зайшов мій чоловік,він так на мен глянув,що й розгубився за чим прийшов,та бабуся йому
нагадала.Я присіла на стілець,маля заснуло у мене на руках.-Діано,поклади його у ліжко,будеш мені допомагати,бо скоро
зберуться сусіди,ходімо,доню на город.Мені зовсім не хотілось класти його у ліжечко,та довелось,у цьому домі бабуся керує
парадом,мої шпильки грузли в землю,тоді я скинула їх і пішла боса,земля була м'ким теплим килимом,трава лоскотала ноги,
-Ого скільки суниці!-Ходімо дочко далі в низину,суницю зберемо пізніше,і хто тебе так назвав?-Батьки,хто ж іще,а вам не
подобається моє ім'я?-Та не в тім річ,подобається чи ні,сумне,розумієш,сумне,і очі в тебе сумні,як у тої кобилиці.-У якої
кобилиці?-Та так,була у нас біла кобилиця,з сумними очима,не могла ходити за лошаком,так якийсь чудний чоловік захотів саме
таку,от чудний.-А чому вона не могла мати лошат?-Хто її,дитинко зна,чужих коней до себе не підпускала,а нашого коня ти
бачила?От тобі і природа,спробуй відгадай,а тобі треба більше бувати на повітрі,приїзди до нас частій,а то ви там у тому
місті зовсім здичавіли.-Добре,у вас тут добре,по-сімейному.Вона дала мені величезний пучок цибулі-Занеси цибулю Оленці,
і прибігай.Ці суниці,які ж вони спокусливі,мені так хотілось скуштувати однесеньку,та я була у гостях,поки я ходила бабуся
закінчувала з огірками,-Щипай кріп,швидше підем до суниць.Нарешті суниці,-Ступай доню,обережно,не наступай на вуса,та ти ще й
боса-Нічого,мені подобається.У тому суничному місті мені так бракувало Ореста,та подумки я годувала його напівзеленими
суницями,він такі любить.-Скоштуй,і вона дала мені велику червонющю суницю,-Дякую,та потім,-Чому це потім?Ти ж так її
хочеш.-Хочу,та я не їм суниць без чоловіка,-От,чудна,ми йому теж зберемо,поглянь як її багато,вродила.Зібравши ціле
відро суниць м и пішли до двору,двір був заплетений виноградом,чоловіки займались шашликом.-Оресте,у тебе гарна жінка,
любіться,дітки.Потім бабуся виймала з печі золоті злитки,від них так пахло,-Діано,доню,біжи швиденько у двір принеси мені
холодної водички,бо треба змочити пироги.Тоді я зрозуміла,чому Оленка така швидка,відмовитись від колодязьної води я
була не в змозі,мені було так гаряче, змочивши пироги бабуся витягнула з печі одного спеченого червоного буряка, дала
мені в руки коцюбку-Діано,їх п'ять,а я у хлів за свіжими яйцями.Біля тої печі так гаряче,та я повитягувала ті буряки,ще й
знайшла пару бараболь.Стіл накривався дуже швидко,Орест приніс мені джинси,майку,та кросівки,-Ти знав,що мені усе згодиться,
він лляв воду з відра,я умивалась,мила ноги,від холодної джерельної води мені стало краще.Сусіди зібрались швидко,одна
сусідка принесла запечену качку,інша солоні огірки,третя ступку з часником,-Оце так свято,подумалось мені,а сусід приніс
бутля-Оленко,неси в степку,хай холоне.Стіл заповнювався стравами,чого там тільки не було,мабуть,що смаженого порося,
під виноградом зібралась велика дружна родина,всі мали замозолені натруджені руки,зморшкуваті обличчя сяяли посмішками,ніхто не
сумував,ніхто.Ось вона,крихта життя,віддалена від міського світу,на столі пахло медом,свіжими паляницями,тоді я потягнулась
до меду,Орест також,не донесши той мед до рота,він потягнувся тонкою ниткою і впав мені на груди,-Оленко,дай мокру марлину,
бо на Діану налетять бджоли,а вона їх ой як боїться,та поки прибігла Оленка,Орест злизав той мед,мов кіт сметанку,і нічого,що діду захотілось того
меду-Бабцю,подай мені того меду,тільки не розлий.Всі веселились,бабуся принесла свіжого молока і тут з'явився смугастий кіт,
він запригнув до мене на коліна і випрошував молоко,бабуся налляла йому в тарілю молока,та він не збирався його пити,
-Діано,скинь його,він занадто довго муркоче і гріє своїми подушечками твої ніжки,-Дивно,він нікого не признає,він дикий.-Ти не любиш
котів?-Вони мені подобаються,посміхаючись чарівною посмішкою,відповів мені Орест,коли почали співати пісень,що крають
серце мені захотілось додому,в хаті спав хлопчик,я погладила його ручку,ми дружнь попрощались і вирушили додому,бабуся наклала нам стільки гостинців,що через них ми ще довго не спали,вже й в нашій оселі
запахло суничним варенням,Орест куштував серед ночі напівзелені суниці,а я згадала очі кобилиці,-Оресте,ходім на одну
хвильку до стайні,мені треба.Я гладила Грозу по шиї,розчісувала їй коси,а мій чоловік мовчки за нами спостерігав,-Гроза,
чому ти така сумна?
Боже!Що криється в її очах?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260879
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2011
автор: Ольга Ратинська