Коли відлітали метелики
я пила воду з іржавих ринв
і майже нікого не кликала.
Давлячись тишею музика
стогнала і дощ не приходив...
Дощ взагалі не вміє ходити,
він літає наче метелик без крил-
дряпає вікно своєю присутністю там,
де я виявляюсь завжди відсутньою.
Така потреба жити магічна.
Хто має крила,тому не страшно,
що одного разу земля зникне.
Вода рудою вологістю втамовує спрагу,
кулькою кришталевою застрягає в горлі,
а метелики все відлітають...
І одного ранку ти зрозумієш,
що мене не стало...
Кулька розбилась на сотні смертей,
яким не властиво блищати на сонці
і стане тихо
коли відлітатимуть метелики...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260901
Рубрика: Верлібр
дата надходження 21.05.2011
автор: Biryuza