Мене ведуть палити на вогні…
І зараз я стечу брудною кров’ю…
За гріхи розплата – на драконовім стовпі…
Однак з жалю ніхто не поведе і бров’ю…
Я бачу смерть… її легкії шати,
Вона лагідно обійми до мене простяга…
Мені лишилось їй лиш руку дати…
Її хвилясте волосся вже і місяць затуля…
Як легко йти по висохлій землі,
Бо душі не зв’яжуть і кайдани…
Як у очах не втриматись сльозі,
Так володіти тілом – це замало…
Вогонь стелився м’яко, ніжно…
Уже торкався п’ят моїх…
Ножем розрізуючи шкіру тихо…
Уже не почувала ніг своїх…
Повітря і Життя…
Я – спалена душа…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260969
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2011
автор: Sundreen