Вона була дивна, проста і наївна,
Гуляла по Львову, всміхалась чарівно,
Люди вважали, вона є дивачка,
Але вона мрійниця,просто співачка.
Любила дощ, любила квіти,
Любила сонце й літній вітер,
Любила коли він її обіймав,
І ніжно «Люблю» на вушко шептав.
А він був художник – вільний творець.
Її він хотів завести під вінець,
Але не судилось і доля жорстока,
Їх розділила по два різні боки.
Він так спішив до неї щиро,
Нікого він не бачив навкруги,
Бо он стояла його мила,
Залишилось лише дорогу перейти.
Але не встиг він ступити і кроку,
Не встиг він обняти кохану свою,
Як п’яний водій і холодне авто,
Убили в цей день і її, і його…
Його убили фізично й душевно,
Її ж душа залишилась у тілі своїм,
Та важко, мабуть, було їй нестерпно,
Побачити як умирає милий її.
Тепер вона ходить по місту понура,
І чорна одіж овиває фігуру,
Усмішку свою поховала з коханим,
Вона не дарує вже людям співанок…
Вона була дивна, проста і наївна,
Гуляла по Львову, всміхалась чарівно…..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260987
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2011
автор: Хрустік