Не пишуться вірші, немов ріка затихла
Під льодом сірим і товстим, аж до весни.
І все здається: зовсім поруч біль і лихо,
Які не раз приходили до мене в сни.
Я пам"ятаю їхні очі мертво-темні
І чую шепіт злий: "І не шукай слова...".
Я ж вірю, що проснеться пагін в ніжнім зерні,
Що сіяло натхнення, вірячи в жнива.
Розпрямлять крила мрія і моя надія,
Душа наповниться незнанним почуттям.
Рядки віршів проллються на папір, мов диво, -
Не можу я інакше йти тепер життям.
Мої вірші, немов води живої краплі,
Оросять душу, болем стомлену мою.
Знов буду вірити,що дні мої не марні,
Бо в світі цім не марно я живу й люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261396
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2011
автор: Радченко