Я хочу мати в серці, мабуть, віру -
широкі білосніжні два крила.
Щоб високо злетіти, і без міри
в цім небі бути близько журавля!
Напевно, ще слова мої живі,
такі вони притишені, сумні...
Такі, як вітерець колись тобі
єдиному бринів, що ми одні.
Цікаво б було знати про твій рай!
Яким через два роки його бачиш?
Та очі все сховали... "Не питай,
чому під час дощу дзеркала плачуть?"
То плаче його серце. Відчуваю,
і подихи тривожні в самоті...
Пливуть собі кудись за небокраєм
у різні боки наші кораблі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261569
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2011
автор: Ліна Біла