До чого докотились ті пани:
Що землю батьківську вимінюють за сало,
Кишені рвуться – в золоті вони,
А їм бездушним і того вже стало мало.
В газетах намальовані портрети –
Підписані “герої України”,
Хоч узаконені вже всі авторитети
І від держави вже залишили руїни.
А в груди б’ють себе: “ми патріоти,
З опікою відносимось ми до людей
І кожному дамо ми по роботі,
Ми – допомога, втілення ідей”
Не буде злиднів і не буде плачу,
Лиш тільки посмішки і вічне процвітання…
Збудує кожен в Кончезаспі дачу,
Розвієм геть всі сумніви й питання:
Де взяти коштів, щоб сім’ю прогодувати?
Як зиму не замерзнуть – пережить?
Дитині щось з собою в школу дати
Й до пенсії ще спробувать дожить?
І люди знов поставили ідею –
Маленьку галочку напроти обіцянок.
В йдучи до хати вірять в нову мрію:
Що завтра знову буде новий ранок,
Що легше буде жити в цьому світі
І щоб була аби яка стабільність.
Що будуть краще жити наші діти
Й забудем взагалі ми слово бідність…
І знову стало, що було раніше,
І переможець потирає руки,
Бо він зайняв вже саму вищу нішу
Й плювать йому, як всім, на людські муки.
Зайде у церкву він – гріхи замолить,
Хреста на грудях намалює тричі
Й поклони перед храмом буде бити
З усмішкой на єхидному обличчі…
І знову не життя, а існування,
Хоч промінь тих надій ще не згасає
І вірим, що ще буде процвітання,
І незалежної країни гімн заграє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261616
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.05.2011
автор: Robin