Одного дня, уранці-рано
До зірки місяць поспішав
всю ніч збирався та намарно
а головного не сказав.
Постукав в двері, озирнувся
а відповіді все нема
невже і тут він промахнувся
невже вона вже не сама?
У серці сум, болюча рана
навіщо далі в світі жить?
я загубив свою кохану
несила вже мені світить.
залишу серце каменем у небі
хай блідне,меркне все вночі
а я на землю,в небі я не треба
залишу спогад лише на плечі.
і місяць став юнцем похмурим
дививсь щоночі в синє небо
шукав серед хмариних тюрем
і не знайшов зорі що треба.
А зірка знай собі співала
ловила сни, шукала тіні
та якось місяця згадала
а там лишилося каміння.
куди ж подівсь її коханий?
чи в дальні мандри десь подався
а може все-таки зрадливий
а може на землі сховався?
І неба стало зірці мало
цілунок лиш залишила як слід
не дівчиною зірка стала
а чистим каменем, таким як лід.
сльозою впала милому у руки
а він і не впізнав, лише кришталь
в кишені біля серця дикі муки
якщо в коханого, тоді не жаль.
А місяць в небі сумно мріє
шукає щастя вдалині
а зірка йому серце гріє
хоч ніби й разом, ніби й ні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261746
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2011
автор: river