Як добре, що для мене все в останнє!
Це сонце, ця земля, весни краса...
Простіть! Моє життя - розчарування,
ні квітки, ні стеблинки, лиш роса.
Життям не дорівнялась до небес,
хотіла все, щоб краще, але марно...
Нікому не потрібен мій протест,
лиш в відповідь - "Надалі буде гарно!"
Неправда! Я живу чужим життям,
і рідні, це, напевно, не мої,
і ношу не свої вінок-ім'я.
Ніколи не звернуть до журавлів...
Не бачу свого мicця на землі
Простіть! Та я піду, навік піду.
Лишаючи невпізнані вірші,
чужа, поміж світами я впаду...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262300
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2011
автор: Ліна Біла