Сідало Сонце. Останні промінці відбивалися в вікнах високих будинків. Пахло ромашками та річковою прохолодою...На старе кладовище важкою хвилею насувався туман...
Вона йшла з собачкою...Вся така вільна і безтурботна. Не існувало нічого окрім природньої краси, тиші та вірної подруги на тоненькому повідку біля неї... Дівчина зірвала тендітну ромашку,і загадавши чиєсь ім'я, почала по одній відривати пелюсточки. Та ця квітка не захотіла порадувати дівчину...Засмучено глянувши на останню пелюсточку, вона кинула ромашку у зволожілу від роси траву.
Собачка вела її між напівзруйнованих хрестів... Тиша розслабляла і надавала можливість подумати про вічне...
А Сонце тим часом вже зовсім скотилося за обрій...Залишаючи по собі прощальні промінці, які, намагаючись сховатись у хмаринках, робили небо криваво-рожевим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262542
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.05.2011
автор: Олеся Глібка