Біла стіна, обірвані рядки,
І нігтями по тій стіні до крові,
Вже так дістали ці весняні дні,
Що серце стислось в споминах любові.
Сліпа гроза спалахуючи грізно,
Мені у душу струменем води
Вже пізно, чуєш любий, пізно,
Прости, забудь і відпусти.
Біла стіна: страшна, пуста, холодна.
І ніч в обіймах сліз і забуття.
Води? Поїж!!! -Облиште, не голодна!
Бо сита градом того каяття.
Не мій, не мій, не мій та не пускаю,
Не можу просто викинути все,
І до безтями, віддано кохаю,
Та серце Нею, зайняте твоє.
Біла стіна, на ній сліди любові,
Що я намалювала власноруч,
Червоний колір збуреної крові,
Стрімке падіння із Дніпрових круч...
Люблю і тихо помираю,
Що ж так болить мені ота любов,
Лиш білу стіну ніжно обіймаю,
Змиваючи слізьми холодну кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2011
автор: never