Так дико іти дорогою страху,
Спотикаючись об каміння химерних страждань,
Відпустіть дикі птахи, відпустіть ту невдаху,
Що являє собою лиш мішок бажань.
У польоті крильми затуліть її очі,
Хай не бачить кривавого бою благань,
Вся безглуздість думок у невігластві ночі,
Породили сезон нових....сердечних замикань.
Лабіринти та фініш, у дарунок-безодня.
Вже пора відпустити приручену тінь,
Може завтра не буде,останнє сьогодні,
Хвилина мовчання ліричних тяжінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264260
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2011
автор: Юлія Панкова