Можливо, все ж ти зрозумієш,
Як я тебе кохаю.
І все ж сказати щось зумієш,
Про це лише благаю.
Минають дні, а я люблю…
Люблю твої я очі і уста.
Мовчання приносить лиш жалю,
А сльози, ніби намиста.
На вулиці грохоче грім,
Бо знає небо, я кохаю.
У полум’ї палаю в тім,
Про кілька слів тебе благаю…
Та небо плаче, все ж не припиня,
Бо знає те, що відчуваю.
І серденько тобі лиш двері відчиня,
Ох, знав би ти як я тебе кохаю.
І не охопить більше сум мене,
Бо він пішов зі спокоєм душевним.
Мій розум згадує тебе,
Хоча у мріях світ для мене є непевним…
Хіба погано те, що я кохаю,
Хіба не зможу все я пережить???
Лише про посмішку твою благаю,
Вона у моїй пам'яті лежить!
Ну ось і грім вже не грохоче,
І небо плакать припинило.
Моє серденько до тебе хоче,
Та думки мої щось зупинило…
Та все ж я думаю про тебе,
О, знав би ти, як я кохаю…
У мріях лиш я пригорну до себе,
Про посмішку тебе благаю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2011
автор: Настюша