Так як пахне твоє зап’ястя, свіжим сандалом і кмином,
так і я, коли дістаю з шухляди чистий аркуш, щоб написати
діагноз хворим на дистонію римам, розчиняю собою повітря.
Тоді воно не здаватиметься настільки хтивим.І я ніколи, мабуть, таки не викину
зношені днями сандалі.Залишаю тобі натомість ночі-викидні, залишаю на серці
камінь.
В мені совість прогнила персиком, мігрені дряпають скроні
наскельним розписом, наче печерні люди.Я затискаю внутрішні клапани,
і розмовляю з Господом, ніби за барною стійкою виливаю текілою душу
прямісінько йому на груди.
Моє зневоджене тіло, вкрите смарагдовим ситцем, так смачно, тихо говорить...
І якщо він мені ще досі сниться, то ми повинні прокидатися поряд.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265589
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2011
автор: Леона Вишневська