Цілий день хочу спати. А коли приходить вечір, думки заповнюють мою голову настільки, що несила навіть лежати спокійно. Закриваю очі. І знову пройшов день. Нічого не змінюється. Мене накривають спогади. Невже це все колись було зі мною. Сміюся крізь сльози. Хоча ні. То зовсім не схоже на веселий сміх, який лине з уст радісної людини. То сміх від болю. Від того що вже немає сили плакати. Тишина і спокій. Зараз би вийти на вулицю і прокричати на весь світ як мені погано. А може хтось би прийшов на допомогу. Хоча що б мені вже допомогло. Може вийти покурити? Сигарети нерви не заспокоюють. Ну і що з того. Зате з димом зсередини виходить біль. Допоможе на декілька секунд. От би зараз поговорити з кимсь. Розказати все, що так тисне у грудях і не дає вільно дихати. Але хто захоче слухати такі дурниці. Друзі завжди є поряд коли все добре. А в такі секунди їх ніколи немає поруч. І не тому що вони погані друзі, а тому що люди створені бачити тільки власні проблеми. Для чого перейматися ще чиїмсь життям. Цікаво, а про що зараз думаєш ти…тобі так само не спиться ночами? Чи може тебе обіймає якась інша і ти солодко засинаєш в її обіймах? Іноді ти приходиш до мене у сні. Торкаєшся легенько мого тіла і цілуєш. Цілуєш так як ніхто ніколи мене не цілував. І я не можу промовити ні слова. Я навіть боюся поворухнутися щоб ти не зник, боюся підняти голову і тому ніколи не бачу твого обличчя. Ти напевно красивий. Хороші люди не можуть бути некрасивими. Душа такої людини світиться з середини і від того горять очі. Саме очі завжди можуть показати і розказати все. Іноді навіть не треба слів, тільки один погляд і можна ранити людину сильніше будь-якої зброї. Коли ти вже з’явишся у моєму житті? Я вже не маю сили тебе чекати. Якби ти знав як мені іноді буває важко…та що приховувати, мені завжди самотньо…Вже починає світати. Невже я пролежала цілу ніч? Втома… Вона завжди мене переслідує. Здавалось б нічого не роблю, а завжди відчуваю невимовну слабкість. Переживання і думки забирають останні сили. Треба постаратись заснути…Але як? Склянка води… Заспокійливе…Лежу…Розум потрохи наповнюється туманом, сон потрохи починає заволодівати тілом. Прийди і сьогодні до мене, будь ласка….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266457
Рубрика: Нарис
дата надходження 22.06.2011
автор: seule_fille