Я створюю власну планету, вирізаю шматок атмосфери,
заливаю її сиропом.
Розум-флегмат, серце-холерик...
Б’ються об заклад, грають на душу в покер.
Прошиваю її наскрізь мідними нитками,
ситцем рву на озонові діри.
Розчиняю вином, щоб вона могла зникнути
у прозоре тло, непомітно-сіре.
Я звикла себе витрачати...На сон, думки і на тебе.
Моє полотно пряжене, залишає малюнком опіки.
З серця бере початок солона Амазонка, ковтки застрягають
поміж рельєфних ребер.
Рушниці в долонях евкаліптом заряджені, тіло посічене
сонцем брунатних тропіків.
Я відламую скелі, мов печиво, шматками і кладу до рота.
Нехай мокнуть від свіжої слини.
Вітер пестить оголені плечі, робить натяк на легку еротику...
Очі у тебе схожі на стиглі, вологі чорні маслини.
Все всередині плутається ліанами і терпне від єдиного дотику.
Я створюю власну планету, створюю її за твоїм ескізом,
у невимовній ніжності,п’яною...Я накладаю на все, що зовні
матріархальне вето,відкриваю туди,де завжди всередині тепло
безкоштовні візи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266579
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2011
автор: Леона Вишневська